Він пройшов усе пекло війни та неодноразово зазнавав поранень. Як повідомили нам у ра­йонному військ­коматі, покійний був мобілізований на службу під час шостої хвилі у 2015 році. До того працював вантажником. Після демобілізації довго не затримався й знову підписав контракт із 128-ю бригадою, яка дислокується на Закарпатті. Служив сапером на машині розмінування. Гідно захищав країну від ворога. Не раз хвалився землякам, що в армії себе знайшов.

– Відомо, що у листопаді минулого року у вантажівку, де їхав Анатолій та побратими за продуктами, влучила протитанкова керована ракета. Буквально пролетіла під ногами… Четверо бійців перебували у кабіні й встигли вискочити. Анатолія, непритомного, витягнули з кузова, а за кілька хвилин поряд вибухнула ще одна. Всі сім бійців зазнали поранень, наш земляк був одним із найважчих, — розповіли земляки воїна. — Отримав контузію та поранення стопи. Щоправда, певний час цю трагедію приховували. Лиш ко­ли військові самі стали поширювати інформацію, тоді з’явились перші новини від штабу. Довгий час Анатолій був у лікарні, скаржився, що погано чує. На Різдво чоловік приїжджав додому.

Невдовзі після повернення йому знову стало зле. Спочатку рятували у Волновасі, невдовзі у Дніпрі, де серце його і зупинилось…

Поховали Анатолія Матвіюка з військовими почестями, були представники влади, військкомату та його рідної частини. У бійця залишились старенька мама, сестра за кордоном, власної родини він так і не встиг створити… З початку 2020 року це перша втрата на Вінниччині, і дай Бог, аби остання…

Віталіна Володимирова