Ще у старших класах ми з мамою потрапили до однієї цікавої жінки. Мама знайшла її за рекомендаціями подруг. Наш тато тоді пішов з дому, йшло до розлучення, от ми й шукали усі шляхи і методи повернути батька в сім’ю.

Мама спочатку говорила з нею наодинці, а потім і мені дозволити зайти. Та ворожка кинула на карти і сказала, що я із «золотом» закінчу школу, що буду працювати на престижній роботі.

– А заміж скоро вискочить? Кавалери вереницею бігають, — запитала мама.

– Нареченою їй не бути. Ви витратите багато грошей на підготовку весілля, але його не буде, — приголомшила ворожка.

Мене це дуже засмутило, бо, як і кожній дівчинці, мені хотілося білої сукні, фати… Я увесь день тоді проплакала, мама заспокоювала, мовляв, це все неправда.

Минув час, і я забула за цю ворожку і її передбачення. Мама нагадала через рік, коли директор школи нагороджував мене золотою медаллю.

– Ти бач, ворожка правду сказала. Невже й про весілля збудеться?..

Мені після цих слів вже не до свята було…

У 11-му класі я почала зустрічатися з Ігорем, це було перше кохання, але ми одразу зрозуміли, що створені один для одного. Ну і, звісно, в недалекому майбутньому планували одружитися. Намагалася гнати від себе погані думки і до кінця вірила, що карти набрехали.

Ми з Ігорем разом вступили у Вінницький аграрний. На старших курсах перевелися на заочне відділення і поїхали за кордон працювати. За три роки зібрали трохи грошей і вирішили одружитися. Приїхали додому, розповіли батькам. Вони спочатку відмовляли, мовляв, «високосний рік», «погана прикмета». Мама знову нагадала за ворожку. Та Ігор заявив, що ми сучасні люди і не віримо в усякі байки. Така позиція батьків його дуже обурила і він вирішив не брати у них грошей на святкування і все оплачувати з власних заощаджень.

Скільки у нас грошей пішло на організацію цієї події! Ми замовили в одного італійського модельєра весільне вбрання — мені сукню, Ігорю — фрак. Запросили артистів. Замовили ресторан. І, звісно, за все це вносили аванс: десь 20 відсотків, а десь і всі 50… Весілля ще не було, а ми уже витратили 4 тис. дол.

Я щодня лягала і прокидалася з думкою про своє весілля, вірила, що це буде найкращий день у моєму житті. Та якась тривога не покидала мене. Не виходила з голови та ворожка… Але Ігор заспокоював мене, що ми все передбачили і нічого страшного не може статися.

Та все ж сталося… Спочатку невтішна звістка прийшла з Італії — захворів модельєр, в якого ми замовили вбрання. Він одразу не знав, що у нього короновірус, і не був на самоізоляції, тому за ним злягли майже усі співробітники його ательє.

Потім почали дзвонити друзі з Іспанії, Польщі, Німеччини, повідомили, що не зможуть приїхати до нас на весілля через пандемію. Згодом карантин уже ввели і у нас… Стало зрозуміло, що весілля 25 квітня не буде…

Дуже страшно через усі ці події у світі, в усіх тривога і навіть депресія. Стільки людей втратили роботу… Ця біда зламала долі людей… Уже два тижні я просто не можу прийти до тями… Карти тоді таки показали правду, хоч про коронавірус і гадки не було… Я просто сама не своя… Ми так мріяли про весілля, але усе коту під хвіст. Мене зараз переповнюють емоції, розпач. Ми стільки грошей витратили, ми так довго працювали, щоб цей день був найкращим у житті, ми доклали усіх своїх зусиль, щоб свято відбулося… Це так несправедливо…

Батьки кажуть, що можна    пізніше зробити весілля, але не вийде, бо ми вже просто фінансово не спроможні.

Намагаюся впоратися зі своїми переживаннями, бо все ж таки головне — здоров’я!

Дасть Бог, усе це жахіття скоро закінчиться!

Ваша постійна читачка
Ілона Остапчук

Від редакції. Пандемія через коронавірус змінила життя усіх нас. Діліться з нами своїми хвилюваннями чи проблемами — і ми завжди підтримаємо вас. Зараз, як ніколи, нам потрібне єднання та взаєморозуміння.