Це сонце й тьма… Ці бурі і громи…
І так завжди, допоки світ триває.
Але чи встигли зрозуміти ми,
Що випадковостей ніколи не буває?

Усе для чогось. Сенс усьому й час,
Речам і людям змісти є й епохи…
В блакиті зірка, на землі свіча –
Нас дуже добре видно Небу, Богу.

Стече не раз і не одна вода,
Але, урешті-решт, прийде прозріння,
І справдиться раптово «Аз воздам…»,
Одвічне, незворотне й неодмінне.

Ірина Федорчук, вінничанка