«У мене теж не було батька… Того, від кого завагітніла моя мама, я називаю биком-осіменителем…
Бо на цьому його місія у моєму житті закінчується. Мама теж, хоч і була одна, батьки її вигнали з дому, щоб не принесла в пелені, не вбила мене в утробі, а народила. Мамина сестра розповідала, як вона на останньому місяці вагітності ще буряки в полі сапала, щоб купити мені люльку та пелюшки… А потім стикалася зі мною, малою, по хатах, добрі люди допомагали, бо навіть рідня відвернулася… Як мені було трохи більше року, мама поїхала в Вінницю, влаштувалася на завод, а мене віддала в яслі. Потім нам дали гуртожиток, і мама там пів віку свого прожила, бо так і не дочекалася квартири від держави, на яку з 19 років працювала…
Коли мами не стало, я поїхала в Італію на заробітки. Там познайомилася з чоловіком, він родом із Тернопільщини. Обоє складали копійку і повернулися уже з нажитками. Побудували будинок під Вінницею. Чоловік відкрив власну справу. Я йому допомагаю по бухгалтерії. Тепер, коли ми стали заможними, десь знайшлася рідня, яка мене з мамою колись і на поріг не пускала. Відшукав мене й мій батько… Згадав на старість, що у нього діти по світу ходять, бо я не одна від нього… Вибрав мене, щоб «покаятися», бо ж я заможна, маю дім, машину, бізнес. Я його по-християнськи і в дім впустила, і нагодувала, і з собою дала. Але одразу розставила всі крапки над «і» — він для мене чужа людина… Після цих слів знову зник, як і не було…
Тетяна Кондратюк,
читачка
Від редакції. А який у вас батько? Поділіться з нами, адже якщо це чудовий батько, то він вартий уваги не лише на свято. А якщо не такий, то нехай ще й ваша історія стане для когось уроком в житті!
