Патріотичний триптих, присвячений єдності поколінь захисників України, відкрили у Запоріжжі на Новий 2019 рік.

Між зображеннями волелюбного козака-запорожця і воїна АТО розміщений портрет Петра Болбочана, полковника армії УНР. Його постать і досі незаслужено забута, недооцінена у свідомості українців.

…5 жовтня 1883 року у сім’ї священика на Буковині народився син Петро. Починав навчання у духовній семінарії, але потім закінчив військове училище. Підпоручик Болбочан воює на фронтах Першої світової. А у 1917-му він утворює Перший Український Республіканський полк і стає його командиром. Після героїчного бою під Крутами у лютому 1918-го Центральна Рада таємно покидає Київ. Останнім, прикриваючи відступ, йде підполковник Болбочан зі своїм підрозділом…

Коли формувався Запорозький загін армії Української Народної Республіки, лише Симон Петлюра відмовився включити до нього свій кіш Слобідської України. Болбочан прямо вказав, що Петлюра «із своїх персональних дрібних мотивів перешкоджає великому об’єднанню». Це стало початком непростих стосунків між Петлюрою та Болбочаном. Цей стрункий красень-полковник, схожий на д’Артаньяна, постійно дратував Симона Васильовича.

А бійці армії УНР обожнювали Петра Федоровича Болбочана, вважали зразком чесності і порядності, називали невтомним борцем за Україну. Він бере участь у звільненні Сарн і Житомира. Та петлюрівський уряд несподівано забирає у нього полк і, щоб відірвати від війська, призначає губерніальним комендантом Волині. Під час запеклих боїв Болбочан самовільно залишив Волинь й вернувся до своїх бійців. Уряд був змушений змиритись. 1 березня 1918-го Болбочан переможно входить до Києва. Далі були звільнені Яготин, Гребінка, Лубни, Ромадан – і шлях на Полтаву та Харків став відкритим. Німці, які підтримували УНР, офіційно привітали Петра Болбочана з блискучою перемогою. А більшовики пообіцяли за його голову 50 тис. руб. Слава Болбочана притягувала під його прапори багато військових людей.

Вершиною військової кар’єри Болбочана стало взяття Криму у квітні 1918-го. Втім, права на півострів відразу заявили німці. Як військовий спеціаліст і патріот, Петро Болбочан розумів, що тільки єдність українців приведе до державності. Та Симон Петлюра наказав полковнику Болбочану розпочати мирні переговори з командуванням Червоної Армії. А той відповів: «З більшовиками я можу розмовляти тільки зброєю!» Петро Федорович написав відкритого листа до очільників Директорії: «Український новопосталий уряд заграє з більшовизмом! Ви не можете розібратися у простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, отамани, в керівники великої держави — замість того, аби бути звичайними писарцями…». Такого Петлюра не міг ні забути, ні простити.

Талановитого полководця, улюбленця солдатів позбавили посади командувача корпусу й арештували. Він не чинив опору. 12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд, де підсудному не дозволили навіть виправдатись. Вирок військового суду був — стратити за спробу військового заколоту! Євген Коновалець та бійці-запорожці просили помилування для свого командира. Петлюра обіцяв, що не допустить розстрілу, та не дотримав слова.

Перед стратою Петра Болбочана закатували до божевілля. 28 червня 1919 р. біля станції Балин на Поділлі всі стрільці навмисно стріляли мимо, жодна куля не поцілила у засудженого. Розлючений комендант Чоботарьов непритомному Болбочану двічі вистрілив у голову і зіштовхнув до ями…

Р.S. Після розстрілу Петра Болбочана В’ячеслав Липинський, посол УНР у Відні, подав у відставку. Він писав: «Факт розстрілу Болбочана – це партійний терор, це самоспалення, в якому згорає наша хата». Збори Товариства українських правників у Празі 1934 року ухвалили рішення вважати Петра Болбочана невинуватим.

…Пригадаймо події Української революції 1917-1921 років, щоб справедливо їх оцінити і зробити висновки…

P.S. 4 січня 2019-го у Запоріжжі невідомі спотворили триптих, закидали фарбою зображення Болбочана і воїна АТО.

«Ми не лише відновимо цей мурал, ми зробимо ще десятки! Слава Українській Армії! Слава Україні!», — написали жителі Запоріжжя у Facebook.