Братику навіки 20…
Ці слова написала сестра Семена Ляшука із села Яришів Могилів-Подільського району. Вона хоче, щоб увесь світ знав, яким відважним, сповнений радості від життя був її братик! І якою страшною смертю він загинув заради усіх нас…
– 19 вересня загинув мій брат Семен Ляшук… Він народився 30 травня 2002 в с. Яришів, Могилів-Подільського району, Вінницької області.
Гранатометник 1-го взводу, роти на бронеавтомобілях, 2-го батальйону, 8-го полку оперативного призначення Національної Гвардії України ім. Івана Богуна (в/ч 3028). Загинув звільняючи с. Білогорівка на Луганщині.
1 грудня 2020 Сьома був призваний на військову службу, 26 грудня у хлопців була присяга. У березні 2021 підписав контракт і до 19 вересня ніс свою службу, захищаючи Україну.
Позицію воїнів виявив ворожий дрон і почався артилерійський обстріл, одна з мін залетіла прямо в бліндаж, де був Сьома і його найкращий друг, побратим Олександр Борбудський. Він теж загинув…
Сьома отримав чисельні осколкові поранення, не сумісні з життям, помер на місці…
Воїни плачуть і кричать криком… Побратими, взводний, ротний і його командир бачили багато на власні очі. Але такої біди, яка сталася з Сьомочкою ще не бачили ніколи, бо нашому хлопчику відірвало голову, він бідненький помер дуже страшною смертю…
І щоб витягнути його, ще троє хлопців поранило, бо навіть мертвого вони не могли покинути Сьому, а йшли під обстріли.
Він був душею взводу і душею роти, деякий час виконував обов’язки командира двох відділеннь взводу, найпозитивніша та незламна команда друзів. Кращі бійці роти, сказав ротний. До нього завжди прислухалися, хлопці питали поради, всі з ним товаришували, бо він був дуже відкритим, добродушним, легким на підйом, емоційним, усміхненим, жартівливим, дуже щедрим.
Дуже любив футбол, грав за с. Яришів у ФК “Титан”, згодом у команді свого полку ФК “Ягуар”.
Завжди думав про побратимів в першу чергу, як замовляв мені скласти посилку, то питав хлопців, що їм треба.
1 червня нагороджений за мужність та відвагу, проявлені під час під час виконання військового обов’язку та недоторканності України та з нагоди відзначення 28-ї річниці з дня створення в/ч 3028.
Йому пропонували навчання, молодшого сержанта, офіцера – не поїхав. За день до трагедії казали їхати в посадку на 3 дні – не захотів кидати своїх хлопців у важкій ситуації…
Скільки було шансів і раніше, але він відмовлявся. Казав: “Я не косарь, хто ж як не я, я маю бути з хлопцями”.
Сьома безмежно любив своїх рідних. Він не любив писати, хотів завжди чути і бачити. І навіть коли вони звільняли
с. Білогорівку, цих перших 3-4 дні пекла він пережив, бо дуже хотів подзвонити додому, сказав мені після того: “Я так мріяв, я те все пройшов, і витримав, щоб тільки вас почути, я такий радий, що зміг позвонити”…
Сьома любив свій Touareg, який нещодавно придбав, так мріяв на ньому їздити, покатався всього лише 2 тижні, коли місяць тому його відпустили додому на вихідні.
Майже 7 місяців, пережив і зиму, і весну, і літо. Голод, холод, небезпеку, дуже важко було, безмежно, це було пекло… Київська область – 23 населених пункти,
потім смт. Макарів, Луганська область –
смт. Сиротіне, Сєвєродонецький район,
м. Сєвєродонецьк, завод “Азот”, який гвардійці утримували близько 3-х тижнів,
м. Лисичанськ, Донецька область –
м. Сіверськ, с. Серебрянка, прилеглі села. І потім контрнаступ, знову Луганська область, ряд сіл, с. Білогорівка поблизу Лисичанська… Скільки разів рятувався від смерті, а цього разу не вийшло, – написала Каріна Ляшук.
Від редакції: нестерпно боляче, що на фронті гинуть ще зовсім молоді хлопці, яким жити, створювати сім’ї, розвивати Україну… Ми у вічному боргу перед ними… Щирі співчуття рідним загиблого Героя…