Ось якими враженнями поділився капелан, отець Роман, який проводжав у Вічність цього воїна:

– Вам не почулося! Саме так і сказав!

Ось який результат пропаганди московських попів і їх впливу на свідомість простих парафіян! А нам же вони розказують, що вони “Українська Церква”!

Герой боровся проти окупації Батьківщини рускім міром!

А батько сказав мені: “не говоріть усього того, бо я хожу до рускої церкви! Мені тут яка разніца?”

Мати воїна підійшла і подякувала за моє слово.

Сказала, що все я добре сказав, що вона хотіла лише, щоб похорон сина пройшов тихо, бо син воював за Україну.

Я її підтримав, подякував за такого сина і за його виховання:

– Дорога матусю, сьогодні ваш син моїми устами дав останній бій за Україну у своїй війні проти руского міра, який привів війну у наш дім і забрав у вас вашого сина! Дякую Вам!

– Дякую і вам, отче!

Господи, благослови наш згорьований народ мудрістю та розсудливістю, щоб діти і батьки не стояли по різні сторони барикад!

А щоб усі ми любили і Тебе, і свого ближнього!

Щоб любили СВОЮ, а не чужу Батьківщину!

Щоб любили СВОЮ, а не чужу Мову!

Щоб любили СВОЮ, а не чужу Церкву!