З захватом та аплодисментами слухали вірші Антоніни у Вінниці, Хмельницькому, Кам’янці – Подільському. Жінка за фахом інженер, але має творчу душу й поезія її настільки лірична, що багато віршів, зокрема, “Червоніє рясна горобина”, “Сивий голуб шукає голубку”, “Літнє тепло” та інші стали піснями. Всього у доробку майже 200 віршів, які увійдуть у першу її збірку поезій. Антоніна Слободянюк зі своєю творчістю дебютує у нашій газеті.

Рідне село
Їду в рідне село, що в снігу замело –
Біле поле і білі оселі!
Тут тепліші вітри, тут ясніші зірки,
Дні життя тут пройшли і сумні, і веселі.
Проліта білий сніг, заміта мені слід,
Крутий яр і глибоке озерце.
Вечір: сонце зайшло – спочиває село
І тепло огорта моє серце.
У полоні зірок – я знайду той ярок,
Ту стежину в густій заметілі.
Білий сніг так мете, замітає усе –
У садах кучугури лиш білі!
Тихо, тихо кругом – я стою під вікном
Моє рідне село – на долоні!
Білосніжна зима землю рідну вкрива
І мої посивілії скроні.
Круговерть – заметіль
Ти метеш звідусіль-білий килим сніжинок лапатих!
Хоч мети, не мети – не замести сліди
До села і до рідної хати!

Літнє тепло
Літнє тепло уже позаду –
Осінь дощем землю вмива,
Через роки піду до саду –
Там стежка літа пролягла.
Сльоза печалі око ріже,
Думки – замотані нитки –
З усіх сторін безмежні далі.
Лиш рідний сад – подать руки.
Печаль за літом, що майнуло,
За піснею птахів весни,
За роками, що промайнули,
Де було все з роси й з води –
Даль неба з обрієм вінчає.
Сонливий шелест біля ніг,
А листя – золото спадає
Встеля стежину моїх літ.
Купає вечір сонце в небі,
Тополі в росах від дощу,
В обіймах осені для тебе –
Тепло й любов в душі несу.

Місяць
Зачепився місяць за вербу,
Заснували зорі небо ночі.
Тихий-тихий шелест у саду –
Шлях чумацький всім чарує очі.
Одинока пташка пролетить
Зірка впаде прямо у долоні
Вітер літній квітами тремтить.
Риба сплесне в водянму лоні,
Хмари-лебеді у небесах пливуть
Зорі й місяць ніжно обнімають
У саду в нескошену траву.
Яблука дозрілі обпадають.
У тумані, наче в молоці,
Битий шлях видніється від степу
Гаснуть зорі, зорі – променці
Ранок зовсім, зовсім недалеко.
Заколисана земля іще дріма
Місяць молодик у хмарах заблудився-
Світить перша ранішня зоря –
День новий у чистих росах вмився…

Фото-відеосюжет Сергія Хіміча