Ми вже розповідали про те, як в перші дні війни наші «Скіфи», де служать земляки, потрапили в оточення. З ними була і вівчарка. Її довелось залишити на родину місцевих жителів. Так Бадді з ними опинилась в окупації. Пережила бомбардування. Щоб врятуватись, подружжю рятівників із маленьким сином довелось подолати не один блокпост рашистів.

Як вони вводили в оману ворога та все-таки довезли Бадді у Вінницю, розповів батько Світлани Володимир Бевз. Тепер вівчарка живе у Вінниці, тут прихисток знайшли і її ря­тівники. За Бадді доглядають всі по черзі – Володимир Бевз та сестра-близнючка Світлани Вікторія. Про Бадді та її неймовірну історію вже вдруге зняли фільм. Виручені кошти від показу пожертвують на допомогу воїнам. Адже Вікторія та Володимир Бевз здійснили більше сотні поїздок з волонтерською допомогою на передову. Ця родина та їхня Бадді вже стали гордістю Вінниччини та України. Разом — до Перемоги!

Легендарні Світлана Бевз та Сергій Бурбело, вівчарка Бадді — давні друзі «33-го». Ми не раз писали про це подружжя та не менш відому родину.

Нагадаємо, Світлана та Сергій до повномасштабної війни були викладачами Вінницького національного технічного університету.

Світлана народилась у двійні із сестрою Вікторією Войтко в сім’ї директора машинобудівного заводу у м. Вінниці. Її мама була поетесою. Такий хист передався і єдиній донечці Сергія та Світлани Олександрі. Дівчинка росла дуже обдарованою і ще в дитинстві почала писали прекрасні вірші.

Але страшна звістка прийшла в родину – в 14 Олександри Бурбело не стало. Вона тепер на небесах разом із мамою Світлани та Вікторії.

Дівчинка вже після смерті стала наймолодшим членом Спілки письменників України. Її твори включені до шкільної програми.

Після втрати донечки Олександри Світлана та Сергій знаходять в собі сили і йдуть одразу після початку війни, ще в 2014-му, добровольцями на фронт у підрозділ «Айдар».

Там вони провели на бойових позиціях час до навчального року. Після чого повернулись до викладацької роботи. На базі технічного університету створили волонтерський центр. Назвали його на честь донечки – імені Олександри Бурбело.

Разом із колегами та студентами продовжили допомогу воїнам. До волонтерства приєднались батько Світлани Володимир та сестра-двійнятко Вікторія. Ось такий міцний союз тилу і фронту в особі всіх членів родини та небайдужих земляків триває досі.

Бо з початку війни, так само в перший же день Світлана та Сергій пішли добровольцями на фронт. Зараз там і досі. У складі того ж підрозділу, що влився в 59-ту бригаду.

Наші читачі добре знають, що родина поповнилась вірною їм собакою — вівчаркою Бадді. Вона стала не менш легендарною, ніж її земляки. І про неї зняли і ще знімуть чимало фільмів. Бо ця історія — неймо­вірна.

Ми вже писали про те, що Світлана перед дуже небезпечним бойовим завданням дала собі обітницю: якщо повернеться живою, обов’язково забере собі сироту-вівчарку. Перший господар Бадді Рустам Хамраєв виростив її з цуценяти та пішов з нею боронити Україну. Вони складали пару саперів. Бадді знаходила міни, а Рустам їх знешкоджував. На одній Рустам отримав смертельне поранення.

Сирітку приручали до Світлани троє воїнів. І всі вони загинули. Але після цього мужня жінка таки забрала Бадді, як і обіцяла. І вже з нею подружжя повернулось до Вінниці. Бадді жила у іхній родині.

– Коли приїхали, перше, що зробили, пішли на могилу до донечки Саші. Ще були далеко, коли Бадді вирвалась і помчала. Приходимо до могили, а вона вже сидить. І там ще гніздечко пташечка звила. І Бадді не зачепила його. Це такі знаки були нам.., — ділилась з «33-м» Світлана.

Бадді була завжди членом підрозділу «айдарівців». Їздила на паради і навіть той, несанкціонований, коли демобілізовані воїни вимушені були показати владі, що актуальніші не концерти, а військова міць… А потім вже разом вболівали за, здавалося б, безнадійну Бадді. Бо їй вінницькі лікарі поставили діагноз — невиліковне онко. Порекомендували приспати. Але Сергій та Світлана, нині воїни ЗСУ, самовіддано лікували собаку.

Вони відвезли її до Одеси, лікували у професіоналів ветеринарної хірургії. Там її прооперували. Бадді доглядали, як дитину. І таки врятували!

Тому і стали в перший день повномаштабної війни в стрій вже втрьох.

Їхній підрозділ зустрів навалу рашистів на Херсонщині. Далі вимушені були відступати у Миколаївську область. Якраз у цей час Бадді і застала розлука із Сергієм та Світланою. Бо під час бойового завдання вона залишалась у штабі.

Його, як і населений пункт, окупували рашисти.

Але Бадді встигли прихистити мужні і небайдужі люди — родина Білих.

Таємниця Бадді, як і прізвища її рятівників, не розкривалось аж до повернення Бадді із ними до Вінниці. Адже новій сім’ї загрожувала небезпека — собака-сапер ЗСУ так само була членом бойового українського підрозділу.

Тепер сім’я Білих як переселенці із тимчасово окупованих рашистами територій, відчувши себе у відносній безпеці, розповідає, як вони рятували Бадді.

– Собака очевидно зрозуміла ситуацію. І оцінила добро та ласку, яку отримала від рятівників.

І тому, коли їм довелось подолати десятки пропускних пунктів окупантів, вела себе чемно. А її ошийник, на якому були написані всі дані чотириногого сапера, довелось зняти і передчасно заховати, – розпо­відають вони.

Коли рашисти вимагали давати команди вівчарці, вона не кидалась на них, а слухалась, виконувала команди небайдужої української родини, яка навіть собаку не залишила напризволяще в окупації.

Вівчарка два місяці була в окупації і сиділа у підвалах з новими рятівниками. Але ніхто не здав їх рашистам.

Тепер Бадді повернулась до того ж дому у Вінниці, де жила до війни. І вже возить волонтерську допомогу разом із батьком Володимиром та побратимами. І як заслужений пенсіонер гідно поповнила ряди волонтерів.

Бо тепер Володимир Бевз та його донька волонтер Вікторія стали ініціаторами одного волонтерського проєкту — фільму про легендарну Бадді. Виручені кошти від показу віддадуть на потреби підрозділу, де служить їхня донька та сестра Світлана та її чоловік Олександр Бурбело. Як бачите, і собачі долі є настільки уні­кальними, що про них знімають фільми. І саме Бадді стала прикладом для інших, як треба боронити Україну.

Ну а її господарі — мужнє подружжя воїнів Світлана та Сергій після перемоги самі нам, сподіваємось, розкажуть про воєнні будні цієї страшної війни і ціну миру.

Дай Боже...

Тетяна РЕДЬКО