У Вінницьку область – 25, на Хмельниччину – 16. Героїв провели у Вічність. Вічна пам’ять Героям!
Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
Павло Глухман
У селі Іванківці Новоушицької тергромади попрощалися з солдатом Павлом Глухманом. Герой загинув 6 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Волноваському районі Донецької області.
«Після початку повномасштабного вторгнення Павло Васильович добровільно став на захист Батьківщини. З квітня 2022 року боронив країну в лавах ЗСУ. У рідному селі Павла поважали, він був порядним, життєрадісним і щирим чоловіком. Однокласники, друзі, побратими, всі, хто знав Героя, згадують його добрим словом», – повідомили у Новоушицькій тергромаді.
Василь Галачинський
Велика Кужелева, що на Дунаєвеччині, віддала останню шану солдату Василю Галачинському. З початком повномасштабного вторгнення Василь став на захист України. «Підписав контракт. Воював відважно та гідно. У лютому йому на кілька днів вдалося вирватися додому — востаннє побачити рідне село, обійняти дідуся. Чотири коротких дні… Наприкінці березня зв’язок із Василем раптово обірвався. Два тижні тривоги, надії, молитви… І страшна звістка — Василь загинув», – розповіли у Дунаєвецькій тергромаді.
23 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання неподалік населеного пункту Нововодяне Луганської області, солдат Василь Галачинський прийняв свій останній бій. Тепер йому навіки 29…
Андрій Шимчук
«Андрій Шимчук ніс військову службу на посаді стрільця-помічника гранатометника аеромобільного відділення. Разом із побратимами він мужньо боронив країну від російського окупанта на Донеччині. 7 квітня 2025 року став чорним днем для захисника та його рідних. Під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Григорівка Бахмутського району військовий загинув», – йдеться у повідомленні Білогірської селищної ради.
Вічний спочинок він знайшов на кладовищі села Сивки. Андрію Шимчуку навіки 26 років…
Сергій Савченко
У Славуті вшанували Сергія Савченка, якому назавжди 54 роки… 26 лютого 2022 року він добровільно долучився до захисту рідної землі у лавах Збройних сил України. «Службу ніс у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді навідника-оператора аеромобільного батальйону. Старший солдат Сергій Савченко гідно виконував свій військовий обов’язок та вірив у світле майбутнє нашої країни. Останнє його завдання – прикрити вивезення поранених бійців. У ході його виконання, поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області, Сергій отримав важкі поранення, – розповіли у Славутській міській раді. – Проходив лікування у столичній лікарні. Швидко одужував, адже хотів жити та дочекатися перемоги України. На жаль, сталося найстрашніше: 8 квітня 2025 року серце воїна раптово зупинилося, залишивши глибоку рану у його рідних, друзів, бойових побратимів».
«Як згадує один із побратимів Сави (таким був позивний Сергія), захисник був сміливим та відважним, мужньо нищив ворога на Курщині, на посаді навідника – оператора «Бредлі». Героїчно врятував з-під вогню двох важкопоранених побратимів. Любов до рідної землі та відповідальність за країну передалися його єдиному сину. Він продовжує батькову справу та наразі є військовослужбовцем 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, йдеться у дописі Славутської міської ради. Рідні та друзі згадують Сергія як щиру та життєрадісну людину, чесного, мужнього захисника й патріота. Він був турботливим батьком, надійним товаришем. Сергій Савченко прожив гідне життя. Його ім’я назавжди залишиться у серцях земляків.
Олександр Самойлович
Мешканці Славутської громади віддали шану полеглому 18-річному Герою Олександру Самойловичу, який повернувся додому «на щиті»…
Олександр був воїном 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла.
Народився захисник 17 вересня 2006 року в Славуті. З 2013 року навчався у Славутській гімназії №4, з 2021 року — у Славутському ліцеї за профілем «Іноземна філологія». У 2023 році вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України, повідомляють у Славутській міській раді.
У 16 років Олександр прийшов до лав Національно-визвольного руху «Правий сектор». Коли росія розпочала повномасштабну війну, хлопцю було лише 15 років…
25 жовтня 2024 року, у віці 18 років, Олександр підписав контракт і став воїном 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла. Під час служби мав позивний «Віллі».
Загинув Герой 4 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Вовкове Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання…
Друзі та колеги з Національно-визвольного руху «Правий сектор» написали: «Він прийшов до нас у 16. Юний, але вже відповідальний, ініціативний. Ми бачили у ньому силу, розум, гідність. Він умів вести за собою. Був вогнем, від якого грілись інші. Олександр не встиг пожити, але встиг стати тим, ким не кожен наважиться стати за все життя – Героєм. Справжнім. Без масок. Без штучного пафосу. Він боявся залишити маму саму. Але пішов — бо знав: його смерть врятує інших. Його серце билося за правду, за волю, за тих, кого потрібно було захистити. Тепер ми віримо: найкращі — справді йдуть першими. Найкращого з нас — вже немає».
Побратими та друзі, проводжаючи Олександра в останню земну дорогу, вшанували його пам’ять молитвою українського націоналіста, 18-ма (за кількістю повних років життя молодого воїна) віджиманням від землі та запалили фаєри.
Віталій Давидчик
Навіки повернувся додому кам’янчанин Віталій Давидчик, який боронив рідну землю заради свободи та незалежності України…
Народився захисник 1 січня 1981 року в Кам’янці-Подільському. Тут минуло його життя — дитинство, навчання, робота. А коли прийшла велика війна — став на захист Батьківщини, повідомляє міський голова Кам’янця-Подільського.
Зупинилося серце Героя 7 квітня 2025 року в районі виконання бойового завдання…
Олександр Гнатишин
У Новолабунській громаді на Полонщині провели в останню дорогу до місця вічного спочинку Олександра Гнатишина, 1965 року народження.
«Відданий військовій присязі на вірність українському народу, Олександр Гнатишин мужньо виконував свій обов’язок, відстоюючи в боях з окупантами свободу та незалежність України. Тривалий час Герой вважався зниклим безвісти. Він загинув 30 червня 2024 року, під час бойових дій поблизу населеного пункту Виїмка Бахмутського району Донецької області», – повідомили в Новолабунському старостаті.
Поховали Героя на кладовищі в селі Титьків з усіма військовими почестями.
Михайло Родзен
Навіки повернувся додому 38-річний ізяславчанин, молодший сержант, командир інженерно-саперного відділення Михайло Родзен.
Як повідомляють в Ізяславській міській раді, життя захисника обірвалося 3 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
«Михайло з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав Збройних сил України. Мужній, вольовий, незламний. Воїн, який не ховався, а діяв. Який не боявся, а тримав лінію. Який вірив — у Перемогу, у народ, в Україну. А ще — писав вірші. Глибокі, правдиві. Про те, що болить кожному з нас. Про війну, про побратимів, про любов до Батьківщини. Його слово було щирим, палким, як і його серце», – розповідають про Героя у громаді.
Андрій Осіпчук
На Теофіпольщині поховали захисника Андрія Осіпчука.
Як повідомляють у Теофіпольській міській раді, життя воїна обірвалося у лікарні 8 квітня 2025 року внаслідок гострої серцево-судинної недостатності. Він був солдатом 11 зенітно-ракетної бригади.
Поховали Андрія Осіпчука на кладовищі села Карабіївка.
Павло Жук
У Хмельницькому провели в останню земну дорогу захисника Павла Жука. Прощалися з ним рідні, близькі та побратими у Свято-Георгіївському храмі.
Павло Жук до війни працював водієм, згодом – у службі охорони. З початку повномасштабного вторгнення пішов до війська добровольцем, визволяв Київську область.
Старший сержант Павло Жук захищав країну в лавах 86-го батальйону 106-ї окремої бригади тероборони.
Смерть захисника стала надзвичайно великою втратою для всіх, хто його знав.
«Павло був прямолінійним, завжди говорив правду в очі, – розповідає побратим захисника Богдан. – За це його й поважали всі побратими. Доброю був людиною. Завжди всім допомагав, ніколи нікому не відмовляв».
Серце Героя зупинилося 3 квітня внаслідок важкої хвороби. Йому назавжди 58… Поховали Павла Жука на кладовищі в мікрорайоні Гречани.
Андрій Ковальчук
Як повідомляють у Кам’янець-Подільській міській раді, Андрій Ковальчук був випускником Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв, втім, справою його життя стало не мистецтво, він обрав службу в лавах Національної гвардії України.
«Добрий, розумний, чесний, людяний, він не цурався роботи й віддано робив свою справу. Стоячи навколішки обабіч дороги, якою рухався траурний кортеж, кам’янчани не стримували сліз. Андрія любили й поважали, звістка про гірку втрату сколихнула громаду», – кажуть у міській раді.
Герой загинув у бою під Вовчанськом 8 липня 2024 року. І лише тепер повернувся до рідного дому… На жаль, «на щиті».
Поховали захисника з усіма почестями на Алеї слави міського кладовища.
Артем Коломієць
Староостропільська громада, що на Старокостянтинівщині, втратила ще одного Героя: 3 квітня 2025 року в місті Лиман Краматорського району Донецької області загинув військовослужбовець Артем Коломієць.
Як повідомляють у громаді, Артем Миколайович народився у серпні 1995 року. Був патріотом своєї країни та гідно виконував свій військовий обов’язок. Усією громадою висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Поховали захисника на кладовищі села Коржівка.
Сергій Неровня
”На щиті» до села Баговиця на Кам’янеччині повернувся Сергій Неровня, 1992 року народження. Полеглого захисника зустрічали коридором пошани, аби гідно провести до небесного війська…
Як повідомляють у Слобідко-Кульчієвецькій громаді, Сергій з дружиною та маленьким сином вимушено переїхали з Донецької області у 2022 році. Згодом у сім’ї народився ще один син…
«Сергій став на захист держави у липні 2024 року. Загинув під час виконання бойового завдання у Донецькій області 1 квітня 2025 року», – інформують у громаді.
Поховали Героя на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.
Олександр Стюхін
У селі Слобідка-Рахнівська Кам’янець–Подільського району провели в останню земну дорогу Олександра Стюхіна, 1970 року народження.
Як повідомляють у Маківській громаді, серце захисника перестало битися 29 березня на Дніпропетровщині на 55-му році життя…
«Хай добрий, світлий спомин про Олександра назавжди залишиться у пам’яті усіх, хто знав його, любив та шанував. Його шлях додому був нелегкий, але він повернувся до нас, щоб ми могли провести його з пошаною та вдячністю», – написали на фейсбук-сторінці громади.
Сергій Гайдрик
У Красилівській громаді повідомили, що до своїх рідних назавжди повертається учасник бойових дій, стрілець-помічник гранатометника Сергій Гайдрик, 1986 року народження. Захисник помер у лікарні від набутої під час служби хвороби.
Сергій Гальомко
У Волочиській громаді повідомили, що 28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання загинув Сергій Гальомко, 1999 року народження, житель міста Волочиськ.
Певний час Сергій вважався безвісти зниклим, тепер він повертається додому, щоб знайти вічний спокій на рідній землі.
«Світла пам’ять Герою, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас, за нашу свободу. Його ім’я назавжди залишиться у серці громади та в історії країни. Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам. Ми розділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі», – йдеться у повідомленні громади.
Сергій Бірюков
У Деражнянській громаді провели в останню путь старшого солдата Сергія Бірюкова, мешканця села Розсохи, який пішов із життя 8 квітня 2025 року.
Попрощатися з Сергієм прийшли його рідні, представники влади, духовенства, побратими, а також небайдужі мешканці громади. Дружині Героя вручили Державний прапор України, який почесна варта зняла з домовини. На честь солдата тричі пролунав стрілецький салют, йдеться у повідомленні громади.
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв… Вічна слава і вічна пам’ять…
Сторінку підготувала Світлана Шандебура
