Але перш ніж щось вимагати від України — Угорщина мала б отримати зовсім інший документ. Документ-нагадування. Про правду, яку мадярські політики так зручно забули.

Бо саме 15 березня 1939 року Угорщина розпочала збройну агресію проти Карпатської України — молодої, щойно проголошеної держави українців, що прагнула свободи. Замість підтримки — окупація, кров і смерть. Саме з цього дня на совісті Будапешта — злочин проти українського народу.

Під час Другої світової війни понад 900 тисяч угорських військових воювали на боці нацистської Німеччини. Це — не випадковість, не помилка історії. Це був свідомий вибір режиму Горті, який, поруч із Гітлером, ніс загарбницьку політику і смерть на українську землю.

Угорський генеральний штаб видав «Директиву №10», де чорним по білому було наказано: «здійснювати окупаційну службу максимально жорстокими методами, не зупиняючись перед спаленням населених пунктів, убивством мирних громадян».

Це не просто наказ — це офіційна політика геноциду.

З жовтня 1942-го до вересня 1943 року угорські війська діяли на Чернігівщині. І там, на українській землі, вони знищили до 60 тисяч мирних жителів. Це були старі, діти, жінки — беззбройні люди, розстріляні, закатовані, спалені живцем.

У матеріалах Нюрнберзького процесу цей злочин згадується серед найжахливіших епізодів війни.

Крюківська трагедія — одна з найчорніших сторінок. На початку березня 1943 року у селі Крюківка на Чернігівщині угорські окупанти вбили й спалили 6 700 українців.

Було знищено 1 290 будинків, село стерли з лиця землі. Це визнано наймасовішим знищенням мирного населення на окупованих територіях за весь період Другої світової війни.

І що зробила Угорщина після війни?

Мовчання. Забуття.

Злочини фактично залишилися безкарними. Менше 2% злочинів, скоєних угорськими військовими проти цивільних на окупованих територіях, було розслідувано.

А в 1991–1992 роках — у час, коли світ уже ставив крапку під тоталітарним минулим, — Вищий воєнний суд Угорщини реабілітував усіх засуджених угорських військових за злочини проти мирного населення.

Ось така «європейська пам’ять» про історію.

Тому, перш ніж диктувати Україні умови чи висувати «вимоги» щодо мови, прем’єр Віктор Орбан і його міністр Сіярто мають стати на коліна перед українським народом.

На коліна — і попросити пробачення за Крюківку, за Чернігівщину, за Карпатську Україну, за тисячі закатованих і спалених українців.

Бо лише після покаяння, після визнання злочинів і вибачення за нацистське минуле, можна вести розмову про майбутнє.

На фото — німецькі й угорські прапори на вулицях Берліна. Символи колишнього зла, яке сьогодні знову намагаються прикрити фальшивою «турботою про права меншин».

Але історія все пам’ятає. І Україна — теж.

Угорщина має не вимагати — а покаятися. За кров, за брехню, за злочини проти українського народу.

Звістка – новини України