Нещодавній гей-парад у Києві викликав хвилю обурення не лише у столиці. Вінниця зітхнула, мовляв, добре, що це не у нас. Але, люди, розкрийте очі, між нами море таких людей…
Ми з ними кожен день їздимо в громадському транспорті, ходимо у ті ж магазини, перукарні… Придивіться, можливо, серед ваших одногрупників чи серед колег є такі «особливі». Не думайте, якщо хлопець у звичайних сорочці та джинсах і без сережки у вусі, то він нормальний. Бо геї як ніхто вміють маскуватися.
Знаю одного такого. Артур одружений, має доньку. Діловий бізнесмен, має мережу СТО. Ремонтом авто почав займатися за порадою свого психолога, бо у більшості з нас асоціація, що геї — це або перукарі, або дизайнери — творчі люди. А от з м’язистими механіками їх ніхто не асоціює. Хоча я думаю, що СТО — це якраз те середовище, де жінок майже немає, одні мужики — і серед клієнтів, і серед працівників.
Артур дуже вдало маскується під нормального — ходить з друзями у паби дивитись футбол, виїжджає за місто на рибалку, дуже турботливий чоловік і батько. Думаю, дружина знає про справжні сексуальні вподобання свого чоловіка, але її поки що усе влаштовує, бо є гроші, й вона сама любить вильнути хвостом.
Я Артурчика знаю ще зі школи, він був гарним другом, краще сказати — подружкою. Завжди вислуховував мої істерики, разом ходили по магазинах, у нього завжди був особливий смак в одязі. А от з дівчатами йому не таланило. А вже у старших класах ми вперше випили спиртного і він мені зізнався, що «не такий, як усі». Наступного дня виправдовувався, що сказав дурницю по п’яні, але я зрозуміла, що то була гірка правда.
З тих пір ми стали менше спілкуватися, Артур мене уникав і соромився, хоча я не змінила до нього свого приязного ставлення. Але потім випуск — і ми розбіглися у різні боки. За колишнім товаришем спостерігала здаля, бо ж наше місто невелике, спільні знайомі, в одні магазини ходимо і все решта. І от якось моя подруга — практичний психолог — розповіла, що Артурчик її постійний клієнт, за кожну консультацію платить по 500 грн., а вона його вчить, як вести нормальний спосіб життя, щоб ніхто не здогадався, що він гей. Я тоді подумала, навіщо ж такі жертви, якщо можна просто виїхати з рідного міста, наприклад, у Київ, там геї себе більш розкуто почувають. Але потім з’ясувалось, що в Артура тут кохання, і не одне…
Якби не знала Артура, то б, напевно, ненавиділа всіх «нетрадиційних», а так ставлюся до них більш терпимо. Більшість з них мусять носити маски і «шифруватися», і це правильно. Нічого хизуватися своїми вадами.
Мені, звичайно, начхати, що робиться у когось в ліжку. Але я проти того, щоб кожен рекламував свої збочення у будь-який спосіб. Тому я готова змиритися, що такі, як Артур, живуть поряд зі мною і не афішують своєї орієнтації, але категорично проти, щоб у столиці моєї країни чи в іншому місті відбувалися усякі гей-паради. Такої ж думки багато-багато інших. І саме таку позицію можна вважати демократичною.
Катерина Остапова,
вінничанка
