– Ого , яку архівну статтю я накопав… Так, колись і я був параолімпійцем! Тоді ще навіть Вінницька RIA публікувала  статті болотним нарєчієм.

Але зараз не про те: допоки роSSійські ракети летять у наші міста, поки гинуть українці, поки тисячі людей стали людьми з  інвалідністю через війну — роSSію і білорусь допускають на Паралімпіаду під їхніми ганчірками.

Під прапорами країн, які цю інвалідність і принесли. Це виглядає як знущання,

як плювок у бік тих, хто втратив руки, ноги, здоров’я, захищаючи свою землю і просто так будучи цивільними громадянами.

Спорт завжди говорив про честь, про гідність, про людяність. Але коли країни терористки ставлять поруч із цивілізованим світом — це вже не про спорт,  це про втрату пам’яті і принципів.

Та є те, що вони ніколи не зможуть забрати — нашу Правду й пам’ять. А ще й  те, що світ рано чи пізно змушений буде визнати — роSSія є агресором і воєнним злочинцем.

А взагалі то, в наші дні яскраво демонструється , що права людини, гуманізм, свобода честі і гідності, недоторканість життя – це просто звичайна еквілібристика термінів! А точніше сказати – не працююча фігня! – висловлюється учасник Параолімпіади із Вінниці.

Нині він разом із дружиною Людмилою активні учасники волонтерського руху.

Допомога Дениса фронту дуже вагома.

Велика подяка подружжю за це.

Андрій Власенко