Та зрозуміло, що ця брудна історія з Тумгоєвим нанесла іміджу України в цілому великої шкоди. Зрозуміло, що рейтинг Президент України постраждав. І з кожним днем цей процес буде збільшуватися, його не заговорити якимись туманними відговірками. Зрозуміло, що все це дуже на користь країни-агресора. Зрозуміло, що в цій ситуації, за логікою, варто було б зробити представникам влади, які безпосередньо причетні до цієї ганебності. У них вибір не дуже широкий, в даному разі – заява про відставку, або слідство і суд, або хоча б щире визнання помилки і прохання про пробачення за неї в суспільства. Я ще сподіваюся, що щось із цього набору можливостей вони оберуть і застосують до себе. Але час працює, в даному разі, не на них. Мали би знати і діяти негайно. Зрозуміло, зокрема, мені, що, як сказав уже Генеральний прокурор, такі і подібні чорні взаємини з Росією у нас не новина, а буденність. Я б його доповнив – не лише з самою Росією, а й її створеними, під дулом автомата, так званими невизнаними республіками, що особливо огидно тепер, в час цієї війни. Приміром, така практика у нас діє і з Придністров’єм. В застінках невизнаної ПМР, зокрема, в Глінном, сидять дуже багато українських громадян. Як мене це відомо? Коли я працював власним кореспондентом українських ЗМі, зокрема, по тому регіону, доводилося не раз стикатися з такими випадками. Тримати в руках документи, спілкуватися з родичами наших громадян, засуджених не визнаними Придністровськими судами. Такі історії я знаю в деталях. Їх дуже багато. До незаконно засуджених не допускають нашого консула, наших адвокатів, ними не цікавляться наші омбуцмени, міжнародні правозахисники. Це живий безправний товар. Різними шляхами потрапляють в застінки Придністров’я жителі Вінницької, Одеської та інших областей України. Наприклад, ось такими. В село Придністрянське, Ямпільського району, вночі, не без відома наших правоохоронців, у свій час, прибули придністровські так звані оперативники. Схопили місцевого жителя, перевели його через прикордонний пункт пропуску Велика Кісниця-Грушка і кинули в катівню в Каменці. Я його з неймовірними зусиллями і пригодами витягав звідти і знаю точно, як то було. Інший випадок. Придністровські міліціонери схопили іншу особу аж в Могилеві-Подільському. Теж вночі. Провезли її через весь Могилів-Подільський район, Ямпільський і, знову ж таки, переправили на свою територію через той самий прикордонний пункт пропуску спокійно і без проблем. І це знала наша міліція. У свій час, як відомо, самого так званого президента ПМР Смирнова молдовські спецслужби, з дозволу українських, зрозуміло, викрали в готелі в самому Києві, на Хрещатику. Таємно, нелегально переправили його через міжнародний пункт пропуску Могилів-Подільський-Отачь, кинули у в’язницю, що було приводом для початку війни на Дністрі. Що отримали, отримують українські правоохоронці за такі незаконні переміщення людей через кордон – можна лиш здогадуватися. Я це все називаю просто – чорна торгівля людьми. Вона процвітає і зараз на кордоні. Нещодавно мені розповідав один із офіцерів-прикордонників про таке. З Могилева-Подільського. Там вже законні молдовські поліціянти переходять кордон, як цивільні люди, беруть в місті кого їм треба, і переходять з ним міжнародний пункт пропуску, як звичайні особи. Зовні це не викликає ніяких підозр у сторонніх людей. Ото ж поки існує таке чорне правоохоронне транскордонне “брацтво” – ніхто в Україні не гарантований, що в будь який момент може опинитися за кордоном в тюрмі. І справа тут не лише в Тумгуєві. Ця історія просто випадково набула такого великого розголосу.
