– Не стогни! — кажу я собі, коли дістають безпросвітність і розчарування!

Раю на землі бути не може – він є тільки на небі. Тут ми для того, щоб заслужити його.

– І на дорозі земного життя можуть трапитись найнесподіваніші, найнікчемніші ситуації. І суть якраз у тому, щоб вийти з них гідно, по-людськи, — навчали мене рідні, як і кожного з вас, бо саме в цьому рецепті генетичний код мудрості нашого народу, нашої моральності.

Ми унікальні своєю добротою! Великодушністю! Наші пращури –трипільці створили найдревнішу культуру на землі! Її стерли віхи часу, бо не мали своїх пірамід, пантеонів! Бо все це будували раби в угоду хворим на манію величі імператорам!

Тому й не залишили величі. Зате вони вперше приручили диких тварин – собаку, кішку, коня… і зробили їх своїми друзями, навчились жити в гармонії із природою, поклонялись його величності Сонцю і зрозуміли, що голова всьому – Хліб. Вони спалювали своїми руками побудовані хати і міста – щоб навчити онуків будувати нові. Бо праця робить людиною, а не гроші «чєловеком»! Вони вміли любити безкорисливо – віддаючи все, а не вимагаючи! А ще зуміли вознести жінку в лик святості! Бо вона є Мати-Оранта! Ось які сліди вони залишили на землі.

Я могла б бути стервою! Та ще якою! Але – не хочу!

– Дитино, чини так: тобі камінь в груди – а ти хліб у зуби, – звучать з погляду віків як мантра останні слова моєї бабусі. І чим більше я живу, тим більше це є моїм оберегом від усього недоброго, злого і лукавого. Того що затягує у вир чорної злоби і ненависті вічної помсти! У безпросвітне болото!

Хтось безсовісно і безчесно нажився на твоїй доброті!? Як і твого народу – хтось називає таких, як ти, лохами, терпілами, непуганими ідіотами…

І мене так називали. Коли з відкритою посмішкою йшла до людей, цинічно запитували: чого либишся, як коняка?! Коли безкорисливо намагалась допомогти – сахались: у скільки оцінюєш свій інтерес? Бачачи, що не можу відмовити, брали і не віддавали, позичали, обманювали і використовували. Коли переконувала, що ідея вища грошей – крутили пальцем біля скронь!

Ну і нехай! Ви думаєте, я безхарактерна амеба? Ні, я міцна, як кремінь і тертий калач, обпечений життям! Просто моральність і великодушність – мій вибір по життю! Я так хочу жити! Не копирсатись у болоті, шукаючи золото, як мірку всіх цінностей, засинати, рахуючи прибутки! Я просто лілія – що вирвалась із нього і росте над ним.

І мені, як і тобі, нам і кожній із таких лілій, добре – бо саме тут бачиш все це болото з висоти і розумієш, що все найсокровенніше не у ньому, а у величі таємного і незвіданого. Тут розумієш, що все найкраще в житті – не має ціни, тому для когось безкоштовне, а для когось безцінне! Його дають тобі Бог і мати-природа. І за гроші не купиш ні любов, ні здоров’я, ні щастя. І якщо цього немає – є німа темінь ОДИНОКОСТІ і вирок ПРИРЕЧЕНОСТІ! І що кімнати, набиті грішми?

Я вільна, як ти, ми всі, хто зрозумів і зрозуміє ці істини!

Я вільна! Бо вже нікого не боюсь, крім Бога! А ще боюсь, щоб не втратити мою Батьківщину –Україну! Бо ж кожному з нас Богом дана земля, щоб жити так на ній!

Я не фанатка! Бо все, що з фанатизмом – без Бога! Бо там немає Любові. А Бог є Любов. А не пристрасть, що затягує в ліжко! Останнє – просто капкан природи, яка хоче продовжити себе на цій землі. Але нехай це пізнають наші діти, онуки і правнуки, бажано на наших повчаннях, ні – то на власних помилках.

Гроші дорожчають – люди дешевшають? Ну і нехай – дешевшають фантики, а ти єдина і неповторна!

У мене щоліта на клумбі розквітають лілеї – щороку їх більшає! Хто вдивлявся у їхню неперевершену досконалість і чистоту, вдихав аромат, який вони віддають, — зрозуміє мене! Мрію, щоб не лише на моїй клумбі, але й житті Лілій ставало більше!

Може, тому Лілії і є сиволом святості, що зуміли вирости із болота, пройти через весь цей сморід, але піднестись над ним! Запрошую вас до цієї компанії. Не найгірша. А на всю цю підлу мішуру не тратьте сил – не треба кидати бісер перед свиньми…

Я, ти, ми не білі ворони, ми просто білі Лілеї. І близькі ми не за голосом крові, а споріднені душами!