…Алла і Микола Андрійович — колеги. Вона — бухгалтер, він — начальник відділу, у підпорядкуванні якого чотири фахівці.
– Усе почалося зі спільних чаювань, — розповідає 28-річна Алла. — Микола Андрійович часто приносив із собою печиво, ми заварювали чай і насолоджувались бесідами.
Скромний 53-річний начальник згадував про навчання в інституті, про студентські роки, які промайнули, мов одна мить, важкий кар’єрний шлях. Мимоволі він зачіпав і особисті теми, мовляв, «добре вам, молодим», «ех, де мої 20 років!»
– Потім він почав проводжати мене додому, — продовжує Алла. — Ми багато розмовляли. Було помітно, що Микола Андрійович не надто рветься додому. Воно й зрозуміло — діти виросли, роз’їхалися. А що його чекає ввечері? Дружина розпитує про зарплату, розповідає про власні хвороби або роздає завдання — винеси, принеси…
Тримісячні бесіди і чаювання закінчилися тим, що Микола Андрійович в усьому признався дружині, зібрав речі і переїхав до підлеглої. Повернувся, так би мовити, у молодість. Втім, скоро відчув, що вона все-таки минула безповоротно.
А от з його дружиною відбулась дивна метаморфоза. Вона зуміла зберегти дипломатичні стосунки з ексчоловіком для блага дітей. І змінила стандарти поведінки за принципом: він мене кинув, отже — я вільна! Нарешті у мене з’явився вільний час, я не буду думати про старість. Зміню колір волосся, оновлю гардероб, займусь фітнесом чи іноземними мовами, опаную комп’ютер, подорожуватиму…
Не буду жалкувати за минулим, тривожитись про майбутнє і буду вдячною за кожну хвилину сьогодення!
…А тим часом, чоловік погуляв і зрозумів, що краще дружини у нього нікого немає, і, як то кажуть, «приповз на колінах» назад.
Ірина Михайлюк,
вінничанка
