Двірничка покохала волоцюжку.
На лавці, обійнявши свій протез,
Скрутившись у якусь фігурну дужку,
Він міцно спав. Нещасний, певно, мерз…
Він пить умів без міри та закуски,
У сміттєбаках порпався щодня.
І ним не гидували тільки кузьки…
Скалічене, бездомне цуценя!..
Двірничка цю істоту полюбила
Всім залишком душевного тепла!
Вона була самотня і – як вила –
Чотири зуби в роті зберегла.
Як місяць запалив небесні бані
Й зірки на срібні шворки нанизав,
Вона йому зізналася в коханні,
І він тоді, відхаркавшись, сказав:
– Хоч твої очі – дві блакитні спеки,
Ти все життя воюєш зі сміттям.
А я – майор із Служби нацбезпеки
І мушу працювать під прикриттям…
Двірничка опустила довгі вії:
– Нехай тебе це, милий, не довбе.
Я теж майор. Щоправда, із Росії.
Працюю за завданням ФСБ!
Зійшлися дві спецслужби без претензій.
До ранку німували уві млі
Передавач, захований в протезі,
Й антена, замаскована в мітлі.
До ранку есбеушник наш невтомно
В обіймах ефесбешницю гойдав.
І тільки стовп ліхтарний безсоромно
У їхню комірчину заглядав.
Світився, і йому було не сором
Дивитися на ту любовну гру.
Бо стовп ліхтарний також був майором.
І, звісно ж, працював на ЦРУ.

Олександр СТУСЕНКО
Вінницька область