Верхова їзда – хобі аристократичне і недешеве. Вінничанка Ольга Верич займається нею професійно майже третину життя, має десятки нагород та вже працює тренером.
– Свого часу кіньми захоплювався мій дідусь і мав навіть свого скакуна, якого звали Ураган. Коли мені було чотири роки, він водив кататись на конях до КСК «Вінниччина». Невдовзі дідусь та мама подарували власного коня Акая вестфальської породи. Тоді я зрозуміла, що це любов на все життя. Тож професійно у сідлі я понад шість років.
Найбільше мені до вподоби такий різновид кінного спорту, як виїздка – він найбільш елегантний і аристократичний, входить в олімпійську програму. Тут ти зберігаєш гармонію із конем, а він, у свою чергу, може ходити боком, стрибати.
Це досить дорогий вид спорту, тут без грошей не прорвешся, основні інвестиції в коня. Він повинен мати збалансований раціон, доводиться вкладати у спорядження італійських брендів – від рукавичок до бриджів, шолома і чобіт. А якщо вони ще гаптовані камінням Сваровські – то ціни ще більші. Багато йде на амуніцію. Та, як кажуть фахівці, спочатку потрібно поставити себе, а кінь тобі вже допоможе. При правильному догляді тварина може виступати до старості – від 4 до 16 років.
– Олю, які здобутки у кінному спорті маєте?
– Навіть не порахую, дуже багато… Брала участь у міжнародних змаганнях, які відбувались у столиці. Із сорока осіб я стала десятою та отримала звання кандидата у майстри спорту на всеукраїнських змаганнях із кінного спорту. Стала третьою у відкритому регіональному турнірі з виїздки, що пройшов у Києві у 2018 році, посіла призові місця. Наприкінці червня у Жашкові відбулись змагання з долання перешкод, де мій кінь Акай посів друге та третє місця. Зараз готуюсь до чергових змагань і мрію отримати звання міжнародного майстра спорту.
– А як навчитись розуміти коня?
– Ніколи не варто панікувати, демонструвати поганий настрій тварині, він відразу передається – і вона починає боятись. Особисто мені легше працювати із жеребцями, вони інколи дуже буйні, але за своїм темпераментом кращі та витриваліші. Із кобилами важче, вони, як жінки, все пам’ятають і зайвого удару хлистом не простять.
Вікторія СНІГУР
