У селі Слобідка Іванівської громади майже пів сотні лелечих гнізд, і в кожному, крім тата і мами, від 2 до 4 дитинчат.

На електростовпах, будинках та високих деревах утворилися цілі лелечі житлові квартали, коли по сусідству відразу по 5-7 гнізд. Загалом навесні до Слобідки прилетіли більше сотні лелек. Цікаво, що у сусідніх селах такого масового поселення цих красивих птахів немає.

Заселяти Слобідку вони почали років 15 тому. З тих пір називають село лелечим краєм. І стосунки між людьми та лелеками склалися чудові.

– Я завжди мріяв про те, щоб біля мого дому було лелече гніздо, — розповідає Віктор Степчук. — Ми підрізали лишнє гілля у дерева, допомогли лелекам будувати, зробили їм сітку, винесли навіть гілочки, щоб вони бачили, що тут може бути гніздо. А цього року вже є малюки.

Щоправда, на демографію села лелеки поки що не дуже впливають, бо дітей тут менше, ніж малих лелеченят. Одне вже довелося рятувати від загибелі. Софія й Поліна Загнітки знайшли пташеня у траві. Не розбилося воно тільки тому, що впало з гнізда на кущ. Малюка назвали Буся, забрали додому і тепер годують його фаршем, черв’яками та слимаками. Буся росте швидко, За 3 дні у нього почало з’являтися пір’я. Софійка розповідає, що пташеня дуже лагідне, коли його гладять — тулиться і щось гелгоче.

– Їм тут комфортно, бо поряд річка, є що їсти, люди не ображають, от вони й поселилися у нас, — каже Тетяна Цимбровська.

Білий лелека селиться поряд з людьми з давніх-давен. Нерідко ці птахи розділяють разом з людьми радощі та незгоди. А от розмови про лелечу вірність часто бувають міфами. З людської точки зору лелечі пари утворюються «з розрахунку», бо обирається більше не партнер, а житлова площа.

Ілона ВАЛЬТЕР