Військовослужбовець з НГУ дорогою від Києва до Чернігова їхав у тамбурі потягу, бо його не пустили з лабрадором-службовим собакою на куплене місце. Укрзалізниця наполягає – тільки викуплене купе дає підставу для проїзду з собакою, вищою за 45 сантиметрів.

Чому не 40 чи 50, питання цікаве, але не зараз. Уявляючи як пишуться рапорти і як підписуються – можу тільки уявити, що сказали б командир і фінслужба на ідею оплатити ціле купе. У перекладі на просту мову – “це твої проблеми, їдь і не компостуй мізки”.

І тому стояння в тамбурі для вояка і собаки це не ексцес, так запрограмовано – це і про повагу до людини у формі, і про процедури.

Ну, і про гнучкість системи. Впевнений, що можна було пересадити одну людину на початку чи в кінці вагону “Інтерсіті” – там, де трохи більше місця – і цієї прикрої історії не було б.

Вахтанг Кіпіані